Пристосування і матеріали
Для виконання задуманої нами завдання, буде потрібно невеликий список підручних засобів і інструментів. Більшість з них повинні бути в будинку у будь-якого домашнього умільця, інші ж можна придбати в будівельних магазинах або позичити у знайомих. Ось список матеріалів:
Перед початком пайки необхідно відрізати певний ділянку мідної труби, для чого ми скористаємося труборезами. Вибирати цей механізм слід виходячи з діаметра труб, а також їх розташування. Адже у важкодоступних місцях працювати з великим інструментом буде вкрай незручно. Болгарки і ножівки також можуть підійти для цих цілей, однак такого якісного зрізу, як при роботі з труборізом не вийде.
Наступний етап полягає у видаленні на місці зрізу задирок і шорсткостей. Задирки будуть заважати якісному припаиванию, до того ж їх відсутність позитивно позначається на роботі трубопроводу. Справа в тому, що залишилися після обрізання задирки створюють завихрення водяного потоку. Якщо ж подібних явищ не виникає, то система трубопроводів не зазнає додаткових навантажень і працює без відхилень. Зачистка здійснюється звичайної наждачним папером середньої або високої ступенем абразивності. Домогтися ідеальної гладкості навряд чи вийде, але зробити так, щоб скошена поверхня не дряпалася, під силу абсолютно будь-якій людині.
Матеріали для пайки міді
Після ручного шліфування можна наносити флюс на зовнішню частину поверхні труби.
Фахівці рекомендують використовувати флюс сірого кольору. Особливість такого препарату полягає в тому, що нагрівання сприяють зміні кольору флюсу з сірого на олов’яний. В такому випадку визначити ступінь нагрівання металу стає дещо простіше. Той самий білий флюс моментально стає прозорим, відповідно, підібрати правильний момент для піднесення припою істотно складніше.
Технікою безпеки передбачені надійні та якісні гумові рукавички, які будуть оберігати руки майстра від численних скалок і задирок, що утворюються при обрізанні металевих виробів. До того ж деякі умільці для шліфування користуються дрилем з обертовими насадками-йоржиками. Звичайні тряпочних або матерчаті рукавички з легкістю зажевываются при роботі з такими насадками.
Є деякі особливості споювання, про яких обов’язково потрібно згадати. Приміром, флюс можна наносити пензликами, які не залишають після себе волосків або ворсинок. Будь-сміття, що залишається на поверхні мідної труби, погіршує її герметичність після споювання, що в кінцевому підсумку може призвести до протікання води.
Що ж робити, якщо щетинки від пензлика все ж залишилися на трубі? Є два способи усунення можливого дефекту:
- Потрібно ретельно очистити поверхню повторно, обробити її ортофосфорною кислотою, після чого розігріти флюс паяльником і останнім шаром нанести олово;
- З використанням пальника. Для цього тонким шаром повторно наносимо флюс на мідь, після чого накладаємо шар припою, нагріваємо до максимальних температур і розплавляємо.
У будь-якому випадку, після нанесення флюсу необхідно вставити мідну трубу в розтруб. Незалежно від товщини флюсу, обов’язково з’являться надлишки. Однак витирати їх не доведеться, оскільки при паянні спрацьовує так званий капілярний ефект і припій разом з флюсом затягується всередину. Нагрівальний апарат підносимо до місця з’єднання, щоб вся волога, що залишилася на трубах, остаточно випарувалася. Після цього повторно нагріваємо апарат, на цей раз протягом досить тривалого часу, щоб мідь встигла нагрітися, а флюс розплавитися до олов’яного кольору.
У момент найвищої температури, тобто коли флюс придбав потрібний нам колір, необхідно покласти припій, після чого відбувається безпосередньо процес споювання. Потрібно бути дуже акуратним, оскільки розплавлений метал може стікати по трубі і нанести опік на шкірі або капнути вниз. Правильно розрахована кількість припою дозволить уникнути появи надлишків розплаву.
